Všichni jsme Ukrajinci | Mи всі — українці

Všichni jsme Ukrajinci

To je válka.

Každý, kdo zná polské dějiny, si musí připomenout září 1939, kdy hitlerovská armáda napadla Polsko na „obranu pronásledovaných Němců“. Po dvou týdnech přišla Hitlerovi na pomoc sovětská armáda na „obranu pronásledovaných Ukrajinců a Bělorusů“.

Dnes chce Putinovo vojsko „bránit“ mírumilovné obyvatele Ukrajiny před „ukrajinskými fašisty a nacionalisty“, kteří v Donbasu prováděli „vyhlazovací politiku“.

Ano! Putinovo brutální přepadení připomíná postupy zavedené Hitlerem a Stalinem. Takže Putin bohatě a bez zábran používá rétoriku největších totalitních zločinců 20. století.

Je to konec našeho světa, ve kterém jsme žili od roku 1989. Důsledky toho si ještě nedokážeme představit. Je to snad začátek světové války?

Ukrajinci jsou určitě nejnešťastnějším národem v Evropě. Kromě zatvrzelého, hrdinného, mnohaletého boje nikdy dříve nedokázali vytvořit a ubránit vlastní stát. Byli oběťmi rusifikace a národnostního útlaku, diskriminace a represe, byli vězněni a mučeni. Byli obětmi Hladomoru a stalinského teroru. Umírali z rukou hitlerovských okupantů, a posléze stalinovských katů.
Ale v každé generaci opakovali, že „Ukrajina ještě nezemřela“.

Dnes tato slova opakují navzdory hanebným, podlým a lživým prohlášením Putina. Tento podplukovník KGB chápe svět jako vlastní, privátní vězení, v němž každého vlastní, v němž každého může nechat zavřít do vězení nebo zavraždit.

 Zavražděna byla Anna Politkovská, protože psala pravdu o zločinech v Čečensku. Zavražděn byl Boris Němcov, protože byl populárním demokratickým politikem. Uvězněný byl také Michail Chodorkovskij, protože se odvážil veřejně kritizovat korupci Putinova režimu. Dnes sedí ve vězení Alexej Navalnyj, protože mluví hlasem Ruska, které nechce nosit uniformy Putinových lokajů.

Svět to musí vědět, má-li sebrat odvahu a nepřipustit, aby toxická akceptace této zločinné politiky dnes vyhrála. Mlčení může být projevem zbabělého souhlasu a kapitulace před touto zločinnou silou.

Každý by si měl připomenout konsekvence shody demokratického světa s požadavky totalitních režimů v Mnichově v roce 1938 nebo v Jaltě v roce 1945.  To byly projevy ústupků vůči násilí.

Chamberlain a Daladier věřili, že v Mnichově budují mír pro celé generace a otevřeli Hitlerovi cestu k agresi. Roosevelt věřil, že přesvědčí Stalina racionálními argumenty, a dal mu do rukou polovinu Evropy.
Nekráčejme tou cestou.

Dnes je třeba jasně a nahlas říci: všichni jsme Ukrajinci. Ve Varšavě a v Paříži, v Berlíně a v Praze, v Londýně a v Budapešti, musí být nahlas řečeno: Ukrajinci bojují nejen za sebe, ale také „o naši a vaši svobodu“.

Adam Michnik, Gazeta Wyborcza, 25. 2. 2022 (překlad Taťjana Langášková)

Mи всі — українці

Це — війна. Кожен, хто знає історію Польщі, повинен згадати вересень 1939 року, коли нацистська армія вдерлася до нашої країни, щоб «захищати переслідуваних німців». Через два тижні Гітлерові допомогла совєтська армія, котра напала, щоб «захищати переслідуваних українців і білорусів»

Сьогодні путінська армія хоче «захистити» мирних громадян України від «українських фашистів і націоналістів», які нібито ведуть «політику геноциду» на території Донбасу.

Справді! Бандитський напад Путіна просто-таки повторює моделі Гітлера та Сталіна, а сам володар Кремля із розмахом, безпардонно використовує риторику найбільших тоталітарних бандитів ХХ століття.

Це — кінець світу, у якому ми жили від 1989 року. Поки що ми не можемо навіть уявити, якими будуть наслідки. Чи це початок світової війни?

Українці — це найнещасніший, мабуть, народ у Європі. Попри багаторічну, вперту, героїчну боротьбу їм не вдавалося створити й захистити власну державу. Вони були жертвами русифікації та денаціоналізації, дискримінації та репресій, їх кидали у в’язниці й піддавали тортурам. Вони стали жертвами сталінського терору 1930-х років і Голодомору, вони гинули від рук нацистських окупантів, а відтак і сталінських катів.

А кожне їхнє покоління далі твердило — «ще не вмерла Україна».

Сьогодні ці слова звучать у відповідь на мерзенні, підлі і брехливі заяви Путіна.

Цей підполковник КҐБ сприймає світ як свою приватну тюрму, де кожен є його власністю, де будь-кого можна посадити чи вбити. Анну Політковську вбили за те, що вона написала правду про злочини в Чечні. Бориса Нємцова вбили за те, що він був популярним політиком російської демократії. Посадили також Михаїла Ходорковського — за те, що він наважився публічно критикувати корупцію в путінському режимі. Алексєй Навальний сидить сьогодні за те, що говорить голосом тієї Росії, яка не хоче носити форму путінського лакея.

Світ повинен про це знати, якщо має відвагу бути мужнім і якщо не хоче дозволити, аби сьогодні перемогла отрута згоди з цією злочинною політикою. Сьогодні мовчання стає ознакою боязкого сприйняття, ознакою капітуляції перед цією злодійською силою.

Кожен мусить згадати наслідки згоди демократичного світу на вимоги тоталітарних режимів у Мюнхені 1938 року чи в Ялті 1945 року. Це були ознаки поступки насильству. Чемберлен і Даладьє в Мюнхені вірили, що будують мир для покоління, — а відкрили Гітлерові шлях до завоювань. Рузвельт вважав, що переконає Сталіна раціональними аргументами, а подарував йому половину Європи.

Не йдімо цим шляхом.

Сьогодні треба чітко і голосно сказати: ми всі — українці. У Варшаві чи Парижі, у Берліні чи Празі, у Лондоні чи Будапешті треба голосно висловити одне: українці зараз воюють не лише за себе, а й за «за нашу і вашу свободу».

Адам Міхнік.

Переклад: Ігор Ісаєв

Zdroj